ДЕПРЕСІЯ ЯК ВІДСУТНІСТЬ ЛЮБОВІ

Відчуття відсутності любові — мабуть, одна з найглибших і найсуттєвіших причин розвитку депресивного стану.Не завжди усвідомлена. Не завжди названа. Але майже завжди — дуже болюча.

Кожен із нас хоча б раз у житті переживав почуття любові.Якщо це не були романтичні стосунки, можливо, ви любили маму чи тата, сестричку або братика.А якщо у вашому житті був домашній улюбленець — ви точно знаєте, що таке любов.Це стан, який неможливо сплутати з чимось іншим.

Любов — це ніжність і тепло, які виникають у контакті з іншою живою істотою.Це радість від близькості, бажання бути поруч, відчуття «мені добре з тобою».Але з різних причин ми не можемо перебувати в цьому стані постійно.Рано чи пізно контакт із близькою людиною втрачається — і на місці, де була любов, з’являється біль нестачі.

Втрата кохання справді може стати пусковим механізмом депресивного стану.Але зазвичай це не першопричина.Людина, яка так гостро реагує на втрату доступу до любові, найчастіше вже має досвід її хронічного дефіциту.

Якщо в родині не було тепла — між батьками або по відношенню до дітей — людина виростає з постійною внутрішньою порожнечею.З загостреною потребою в любові, відчуттям самотності, схильністю до суму й труднощами з відчуттям радості. І коли така людина закохується, стосунки набувають для неї надмірної, майже життєво необхідної цінності.Бо це — не просто любов. Це компенсація багаторічного дефіциту турботи, ніжності та уваги.

Буває й інша форма втрати любові.Стосунки формально залишаються, але почуття поступово згасають.Кожен живе своїм життям, залишаючись поруч — і водночас на самоті.Спілкування стає функціональним, без емоційної близькості, без тепла, без ніжності.Люди залишаються разом з різних причин, але всередині кожен почувається самотнім.У такій ситуації зрада часто стає не питанням моралі, а питанням часу.І кожен із цих сценаріїв може стати сильним поштовхом до розвитку депресивного стану.

Коли ми маємо справу з «дефіцитом» любові, першим кроком до зцілення стає повернення любові до себе.Тієї, якої не було або яка була втрачена ще в дитинстві. І це не про популярні гасла на кшталт «полюби себе» чи «постав себе на перше місце».

Йдеться про значно глибшу річ —про повернення безумовної віри в те, що я хороший за визначенням,що я вартий любові не за досягнення, не за поведінку, не за відповідність очікуванням,а просто тому, що я — жива людина.«За фактом народження».

Це складний шлях.Тому що це відчуття формується в перші роки життя.Точніше — ми з ним народжуємося, але батьки чи інші значущі дорослі словами й діями можуть поступово зруйнувати його. Повідомленнями «ти не такий», «ти недостатній», «ти робиш неправильно», покараннями, знеціненням, холодом.

І хороша новина полягає в тому, що ці базові налаштування можна повернути. Це не швидко.Це потребує часу, терпіння й правильних дій. Але повернення любові до себе — це один із найпотужніших кроків на шляху виходу з депресії й повернення до живого життя.